тИЖДЕНЬ РІДНОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ.
ЗУСТРІЧ З ПОЕТЕСОЮ ЛЮДМИЛОЮ ЯЦУРОЮ.
Лелеки вернулись.
Виглянуло сонечко,
Щиро посміхнулось,
Весна заспівала,
Лелеки вернулись
До рідного дому,
До гніздечка свого.
Де ж холодну зиму
Мандрували довго?
В теплім краї, аж за морем, –
Мовили лелеки,
Але жити нам найкраще,
Де верби й смереки.
Тут веселка радо грає,
Зорі з неба світять,
Тут міцніють, підростають
Лелечата-діти.
ЖЕНСКОЕ СЧАСТЬЕ
Спрошу ветра: « В чем женское счастье?»
Он ответит, что в первом дыханье весны,
Когда в песне душа, воздух сладкий,
Поглощает мечты, грезы, сны.
А еще оно с нитей-дорог,
Что ведут к любимому дому,
Тебя ждут там, а милый порог
Грусть рассеет и мыслей тревогу,
Когда яблонь чарующий сад
Для тебя был посажен с любовью,
И пьянящий его аромат
Твое счастье ни капли не скроет.
А еще, когда взгляд – теплый свет,
Понимание в нем и забота…
Когда солнца восход, а рассвет
В сердце трепетно будят что-то.
Когда слышишь ты радостный смех,
Дети любят тебя, доверяют.
Их шаги по земле и успех
Твою жизнь родником вдохновляют.
И на крыльях летишь, когда ты
Знаешь цель и свое назначенье
И когда расцвели все цветы,
Для души – одно наслажденье.
Краше мир и в гармонии жизнь…
Огражден ты от бед и ненастья
И тогда твоя светлая мысль
Отражает все женское счастье.
МАТЕРИНСЬКІ РУКИ
Торкнулись руки матері дитини…
І… спокій скрізь, казкові сни,
У них тепло і ніжність, і довіра,
В якому б віці не торкалися б вони.
Допомагають перші кроки нам робити,
Які в житті хвилини ці важливі…
Не звикли ми, звичайно, їх лічити,
Але з руками мами ми – щасливі.
Ні! Не прості ці материнські руки,
Бо дарували теплий нам обід…
Не вистачає їх, коли розлука
Та скрізь лишається їх слід.
В надійності і затишку їх сила,
У квітах, що торкаються зорі…
Які ж ви, руки матері, красиві!
З чим вас зрівняти ще мені?
А з чим зрівняти? Мабуть і не знаю.
Їх неповторність бачу знов і знов.
Єдині, ту магічну силу мають,
Яка зоветься віддана любов.
ИДУТ ДОЖДИ
Идут дожди, сбываются мечты,
Уходят грусть, печали и тревоги.
Идут дожди и радуги-мосты
Нам открывают новые дороги.
По ним идем мы вместе, жизнь любя.
Дожди идут и радостнее лето.
Дожди идут, и мир, где есть друзья,
Теплом согрет, как будто в шаль одетый.
Неповторимы радостные дни,
Но время мчит, меняя свои краски.
Дожди идут, а память сохранит
Мгновенья нашей самой лучшей сказки.
