День святого Миколая - дитяче свято

                                          (історія виникнення свята та як святкують цей день у інших країнах)

Святий Миколай-Чудотворець, архієпископ Мирлікійський, належить до найвизначніших святих християнської церкви. Його люблять і вшанову-ють на Заході та Сході. З особливим нетерпінням чекають на день пам'яті святителя діти - бо для них то означає веселе свято й подарунки.

Архієпископ Миколай, багатолітній пастир антіохійських християн на межі ІІІ-ІV століть, був однією з найяскравіших постатей в історії Церкви перших віків. Його служіння припадає на час останніх великих гонінь на вірних і подальше становлення Церкви після Костянтинової реформи, коли "період катакомб" відійшов у минуле. Відомо, що владика Миколай брав участь у І Нікейському Соборі, який закріпив у Символі Віри основне догматичне вчення християнства, проте жодних богословських праць він по собі не залишив. Що ж тоді живить людську пам'ять про Святого вже стільки століть? Серед сучасників Отець Миколай відзначився чистотою життя, за яку мав від Бога дар чудотворення, а також милосердям і благо-дійністю. Очільники Церкви й богослови, встановлюючи свято, закликали вірних пам'ятати саме про ту взірцеву чистоту й щедру доброчинність, брати їх за взірець.

З історичних джерел знаємо, що вже в VI ст. день упокоєння Святого став значним християнським святом Східної Церкви - тоді імператор Юстиніян І (527-565) збудував на його честь церкву в Константинополі. Єрусалимський канонар VII ст. на 6 грудня каже: "Пам'ять Миколая, єпископа одного великого города". Усі грецькі місяцеслови з IX століття мають цей празник. Найдавніший життєпис Святого Миколая походить теж із IX ст., а імператор Мануїл Комнен (1143-1181) навіть державним законом приписав святкувати день пам'яті Святого Миколая. З Візантії свято поширилося по цілому світу - й на українські землі також. За переданням князь Аскольд узяв Святого Чудотворця за небесного по-кровителя й мав хресне ім'я Миколай.

До Західної Церкви свято прийшло у IX ст., коли папа Миколай (858-867) - перший папа з цим іменем - близько 860 р. збудував у Римі церкву Святого Миколая. Особливо прижилося й полюбилося свято в Німеччині, куди його принесла візантійська княжна Теофана, жінка цісаря Оттона II (973-983).

Саме на німецьких землях день Святого Миколая перетворився на дитяче свято, та сталося це через кілька віків. Загалом же, найперше (в деяких країнах і до сьогодні, особливо Болгарії та Греції) Святий Миколай є опікуном подорожніх, моряків і рибалок. Йому присвячене місто Амстердам - столиця Голландії, країни великих мореплавців. Адже згідно з житієм Святий неодноразово приходив на допомогу людям під час стихійного лиха - силою молитви зупиняв грозу чи бурю. Так довший час вважалось і в Україні - кожен рибальський курінь мав обов'язково ікону цього святого, перед якою на початку ловецького сезону й у часи негоди, стихійного лиха служили молебень. Й нині у храмах саме перед іконою Св. Миколая моляться, вирушаючи в далеку дорогу, а також при освяченні різноманітних транспортних засобів.

Вважався Святий Миколай і захисником бідних, скривджених, неспра-ведливо засуджених - також на основі житійного передання. Шанували святителя і як покровителя шлюбу. Бо, згадаймо, що одне з перших його чудес - рятунок від ганьби та блуду трьох сестер, батько яких не мав ко-штів на посаг і весілля. Тоді, ще юний, священик Миколай уночі підкинув до хати тієї родини три торби грошей. Згодом через те, що вшанування Св. Миколая випадало у році двічі - у грудні та травні, часи знакові для хліборобів, за свого покровителя святого узяли й трудівники-селяни...

***
То як же Святого Миколая "привласнили" собі діти? Спершу з появою шкіл при храмах Святий Миколай став опікуном учнів - ця традиція теж ґрунтується на житії святителя, якому в дитинстві легко давалася всяка наука. Так, за хроніками відомо, що в XI столітті у Кельнському соборі в день пам'яті святителя учнів церковної школи обдаровували солодо-щами. З храму та школи свято поширилося на родину.

У середньовічній Німеччині саме напередодні свята Миколая матері вручали дітям новий зимовий одяг, інші обновки. Погодьмося, що справити нове вбрання у ті часи справді можна було вважати за привід для свята. Разом із вбранням діти отримували й солодощі - горіхи, сухофрукти та особливі солодкі хлібці з сушеними грушами (аналог українських миколайчиків-медівників), шкільне приладдя, зрідка іграшки, які клали в нові чи полагоджені й начищені старі черевики. Діти, котрі протягом року не слухалися батьків, діставали цього дня замість солодощів - в'язку різок. Хто гідний пода-рунка, а хто ні, - вважалося, записано у "Золотій книзі", яку має при собі небесний опікун. У старих церковних записах є такі слова: "Напередодні СвятогоНіколаусаматерітримаютьнапоготовіподарункитарізки длясвоїхдітей" (1555 р.). А в давній миколаївській колядці: "Святий Ніколасе, меніпоклади, щозапотрібневважаєшти. Яблука, горіхи, мигдальмаленькідітирадоїдять!"

Подібний звичай перейнявся до Австрії, Голландії, Чехії, Словаччини, Польщі, Хорватії. У деяких країнах нечемні діти замість різки дістають вуглину чи картоплину.

Часто Святий Миколай приходить не сам. У ряді країн Західної Європи супутником Святого Миколая є ослик, який допомагає розвозити пода-рунки дітям. Він має незвичайну сіро-сріблисту шерсть. Саме для цього віслюка діти лишають біля черевичків кілька морквин - адже тваринка за нічну подорож втомиться та зголодніє. Про пригоди Миколаєвого ослика є багато історій. Це не небесний гість, а справжній земний віслюк. Але за німецькими легендами, Ніколаус завжди бере чотириногого помічника тільки з тієї ослячої родини, в якій від пра-пра-пра-прадідів тягнеться неперервна родова лінія. Легко здогадатися, що давній предок цього знаменитого роду колись віз на собі до Єрусалиму Іншого важливого Вершника...

В Австрії в день свята спершу вулицями міст ходить зграя лихих Крампусів-чортІв - відбувається справжній чортячий парад. Вони гримлять ланцюгами, кричать, лякають перехожих. Але ось на майдані біля собору з'являється Святий Ніколаус - і чортівня злякано відступає, тікає й ховається. Настає час подарунків. Лихий чорт, що приносить різ-ки, ходить за Миколаєм у Хорватії та Словаччині. У Чехії ж, коли Святий Мікулаш рушає до дітей, його супроводять ангелик і чорт-паркел. Кожен з них має по книзі - там занотовані добрі та лихі справи кожної дитини. Перш ніж вручати дарунки, чиниться суд, чи заслужив малюк на небесні гостинці.

У Нідерландах свято починається ввечері 5 грудня - діти й дорос-лі таємно дарують одне одному подарунки, які супроводять листівки з віршами, присвяченими адресату. У вірші слід передати всі найкращі побажання - так ніби це написав сам Святий Миколай. Саме ж свято починається вранці. За народними голландськими повір'ями Сінтер-клаас приїздить до країни з далекої Іспанії (чому саме з Іспанії - ніхто не знає). Визначний гість прибуває з моря на кораблі через Роттердам, зустрічають його у крихітному рибальському селі Моннікендам, що не-далечко від Амстердаму. Супроводить святого пошт зі слуг-маврів, які звуться Чорні Піти й одягнені, як середньовічні пажі. Усі вони сходять із корабля - на набережній їх урочисто вітають бургомістр, альдермен, члени міського правління та юрми радісних людей. Сінтерклаасу підво-дять білого коня. Дзвонять дзвони, стріляють гармати, в небі пломеніють феєрверки. Святкова процесія рушає центральною вулицею через усе місто. Потім святий гість зі слугами відвідує різні дитячі заклади (школи, лікарні тощо). Ближче до Різдва Сінтерклаас приходить у родини. Коли наближається час гостини, батьки намагаються залишити малюків насамоті у вітальні. Тихенько прочиняються двері, у щілину просувається чорна рука й розкидає цукерки та фрукти. Доки діти збирають солодощі, до кімнати поважно заходить Святий Миколай. Він розпитує дітей про їхні справи, навчання, успіхи, невдачі, мрії, а також примхи й непослух (адже як небесних опікун усе знає!), трохи хвалить, трохи докоряє, дає поради та настанови - й іде. Подарунки ж будуть пізніше. На Святий вечір діти залишають на вікні чи біля каміну своє взуття, біля нього гостинці для коня Сінтерклааса (моркву, сіно, окраєць хліба). Вночі Святий об'їде по дахах все місто, всю країну, а Чорний Піт спуститься по димоходу й покладе кожному належні подарунки. Серед них є й обов'язкові - тради-ційні святкові солодощі: вершкові льодяники у формі троянди, гвоздики та сердечка, шоколадні чи мигдалеві ініціали дитини, марципанові по-росятка, коник і сам Сінтерклаас, різні фігурки-медівники.

***

В Україні день Святого Миколая здавна був значним і веселим святом, а в багатьох містах і селах того дня припадало храмове свято. (Навіть нині тільки в Києві на Подолі є три церкви Святого Миколая - і кожну супроводить давня легенда.) У різних місцях миколаївські гуляння мали різноманітні назви й особливості, обходження дворів, миколаївські колядки, миколаївські скрипники (змагання музик) тощо.

Цього дня варили пиво. "Вітали сніжну зиму" - на санях тричі об'їжджа-ли довкола села. А для дітлашні пеклося особливе печиво - миколайчики. Це було своєрідне "розполовинення посту", після Святого Миколая по-чинали готуватися до Різдва, вчити колядки, лагодити вертепи.

Темної зимової ночі з 18 на 19 грудня Святий Миколай сходить із небес до українських малюків, звідки він бачить і знає, як поводяться діти цілий рік. Має він золоті сани з білими золотогривими кіньми, до хати заходить дверми, але часто невидимий, подарунки підкладає за-вжди під подушку, за винятком хіба тих, які не помістяться. Часто його супроводжують світлокрилі янголята, а недалечко крутяться й чортики, котрі переконують Святого, що вкраїнські діти були геть нечемні, тому не заслуговують на небесні гостинці. А самі рогаті вертихвости тільки й мають на очі, як украсти торбу з дарунками. Проте нічого в них не ви-йде! Миколай усе знає, та й ангелики добре пильнують. Всі хлопчики і дівчатка отримають дари від Святого. Й лише дуже неслухняні дістануть від Миколая золоту-срібну різку та наказ виправитись до наступного року. Отож, вітаймо Святого Чудотворця, що загостив до нашого краю!
 

20-ти річчя референдуму про незалежність.

Історія

Уперше День Незалежності України було відзначено 16 липня 1991 року — в пам'ять про те, що рік тому — 16 липня 1990 року — Верховна Рада Української РСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Одночасно того ж 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ухвалила постанову «Про День проголошення незалежності України». У ній зазначено:Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності,

підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року,

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє:

Вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України.

Згодом, 18 червня 1991 року, було внесено відповідні зміни до статті 73 Кодексу законів про працю Української РСР, унаслідок чого у переліку святкових днів з'явився запис: «16 липня — День незалежності України».

Оскільки 24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, який 1 грудня 1991 року підтвердив народ на Всеукраїнському референдумі, виникла потреба змінити дату святкування Дня незалежності України. Тож 20 лютого 1992 року Верховна Рада України ухвалила постанову «Про День незалежності України». У ній зазначено:Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності,

підтверджуючи історичну вагомість прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року,

Верховна Рада України постановляє:

1. Вважати день 24 серпня Днем незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України.

2. Постанову Верховної Ради Української РСР «Про День проголошення незалежності України» від 16 липня 1990 року вважати такою, що втратила чинність.

Відповідно до цього 5 червня 1992 року Верховна Рада України постановила: у частині першій статті 73 Кодексу законів про працю України слова «16 липня — День незалежності України» замінити словами «24 серпня — День незалежності України». Тому від 1992 року День незалежності України щороку відзначається 24 серпня.

Святкування 20-річчя Незалежності України

Президент України Віктор Янукович 8 липня 2011 р. прийняв постанову про відміну військового параду у таких містах як: Києві, Керчі, Одесі, Севастополі, а також містах, де розташовані штаби військових округів і видів Збройних сил України, з нагоди 20-річчя Дня незалежності України, аргументуючи це економією коштів.[1] Київська міська адміністрація вирішила зекономити на запуску феєрверків з нагоди святкування Дня незалежності.

Народне святкування

До 20-річчя Незалежності України ініціативна група активістів запропонувала провести святкування цієї знаменної для України дати також і в соціальних мережах.[3] Серед їх пропозицій можна відзначити:

Написання побажання до 20-ліття України в своєму блозі, ЖЖ, Facebook чи на власному сайті.

Розсилання його друзям, колегам, знайомим, або в газети, на радіо і телебачення.

Створення відео-привітань, записавши 60-секундне відео-привітання мобільним телефоном/відеокамерою/фотоапаратом і розмістивши його на YouTube, Bigmir.Video та на сторінках “Україні - 20!” у соцмережах.

Безпосередньо 24 серпня вони пропонували вдягнути святковий одяг чи вишиванки, оздобивши їх цифрою 20, й зібратися разом о 15.00 біля головної пошти чи іншого визначного місця свого міста, містечка чи села, щоб разом заспівати гімн України, обмінятися побажаннями й разом відсвяткувати наш День Незалежності.

Політичні акції

Опозиційні партії України, що увійшли в Комітет опору диктатурі, подали спільну заявку на акції протесту 24 серпня 2011 року.[4] Під час акції опозиціонери планували висвітлити "можливість загрози незалежній демократичній державі Україна внаслідок політики та дій правлячої партії Регіонів та питання згортання демократичних свобод в Україні".

За словами голови однієї з опозиційниї партій "Громадянська позиція" Анатолія Гриценко:«        Не таку державу ми бачили 20 років тому. І тому усім нам – і журналістам, і політикам, і громадянам – доведеться докласти максимум зусиль для того, щоб наша країна була іншою      »

24 серпня 2011 року комітет опору диктатурі вирішив організувати Народний марш на честь Дня незалежності України[5] й запросив усіх громадян прийти о 11.00 до пам’ятника Тарасу Шевченку у Києві, щоб звідти разом вирушити на Хрещатик.

У Шевченківському гаю Львова. Етновир-2009

В Україні

Київ

Загалом основні святкування на державному рівні проходять у Києві, де традиційно Президент України дає урочистий прийом до Дня незалежності. Також, перші особи держави покладають квіти до пам'ятників видатним українцям (переважно, до пам'ятників Володимиру Великому, Богдану Хмельницькому, Михайлові Грушевському і Тарасу Шевченку) та беруть участь в молитві за Україну, що традиційно відбувається у Софії Київській за участі представників всіх конфесій, наявних в Україні.

Впродовж кількох останніх років до Дня незалежності України в столиці України, Києві, проводилися військові паради (1998, 1999, 2001, 2008, 2009 роки  а також організовувалися святкові концерти та урочистості. Щорічними атракціями до свята в столиці є Міська виставка квітів в Печерському парку, чиї схили на той час завжди вкриваються барвами яскравих квітів, що в сукупності формують різні приурочені до свята зображення, та великий святковий концерт. Святкування увінчується ввечері святковим феєрверком.

Проте у 2010 році на День Незалежності України військового параду у Києві не було заплановано.[7] Питання зі святковим феєрверком у Києві також мало цікаве наповнення, бо з одного боку українські новини спочатку зазначали, що його не планується проводити,[8][9] а з іншого боку згодом було видано наказ Міністерства оборони України на дозвіл про його проведення.[10] Також, святкування Дня Незалежності 2010р. запам'яталося українцям ще тим, що вперше за багато років не було єдиного Богослужіння у Софії Київській за присутності президента та представників різних конфесій, представлених в Україні. Молилися за Україну в різних храмах.

Львів

Скульптура «Діана» одного з фонтанів площі Ринок у Львові в вишиванці. 2009

Вже стало традицією, що у День незалежності більшість городян у Львові вдягають вишиванки, тому вже зранку місто розквітає вишуканими барвами вишитих сорочок, в яких закодовані прадавні знаки-символи на здоров'я, та добробут, які особливо активізуються в день свята. Святкування не обмежується одним днем, воно триває кілька днів і поєднує в собі міжнародний фестиваль фольклору «Етновир»,[12][13] фестиваль незалежного кіна «Кінолев», святкові концерти, парад вишиванок, дитячі свята тощо.

У Львові до Дня незалежності, починаючи з 2008 року, скульптури давньогрецьких богів, що увінчують фонтани площі Ринок, вбирають у вишиванки.

Луцьк

У Луцьку в День незалежності вчетверте відбудеться акція „Українська вишиванка”. Цьогоріч на головній площі міста — Театральному майдані — жителі та гості міста у вишиванках викладуть тризуб із хрестом над середнім «зубом». Розглядалося декілька варіантів викладення фігури чи «написання» слова, як в попередні роки — «Луцьк», «Україна». Проте організатори акції зупинилися на автентичному тризубі. Усім учасникам акції видаватимуть пам'ятні посвідчення. Відбудеться нагородження учасників у різноманітних номінаціях, зокрема, «Найбільша родина у вишиванках», «Найповажніший учасник у вишиванці», «Найменший учасник у вишиванці», «Найоригінальніша вишиванка», «Сорочка поколінь», «Гармонія духу і сердець» (для пари), «Найпатріотичніший дідусь та бабуся» тощо.

Вперше акція «Українська вишиванка» відбулася у Луцьку у 2007 році.

Одеса

Урочисте підняття Державного Прапору України в Одесі.

У дні святкування Дня незалежності в Одесі пройшли: фестиваль вишиванок та музичний конкурс українських пісень на слова Т. Г. Шевченка, підняття 19-метрового прапора над Потьомкінськими сходами, тематичні виставки та круглі столи, нагородження лідерів громадських та релігійних організацій міста. У 2010 році був проведений Вишиванковий фестиваль в Одесі 2010.

У храмах різних релігійних конфесій м. Одеси відслужили молебні за Україну та український народ.

Хмельницький

Пам'ятник Шевченкові в Сімферополі на День незалежності України, 2010 рік

Міжнародний театральний фестиваль «Відлуння» проходить щороку у Хмельницькому. Він був заснований у Києві в 1999 році, однак, починаючи з 2008 року, відбувається у місті над Бугом.

Донецьк

В Донецьку, в парку Щербакова, починаючи з 2000 року на День незалежності проводиться щорічний фестиваль національних кухонь.

Керч

Традиційно проводиться святковий феєрверк.

Севастополь

Традиційно проводиться святковий феєрверк.

Сімферополь

Традиційно на День незалежності України в Сімферополі українці несуть квіти до пам'ятника Шевченкові. Також деколи влаштовуються концерти, феєрверк.

Суми

В Сумах на День незалежності України проходить виставка-продаж вишиванок з різних кутків України. О 17.00 на стадіоні "Ювілейний" відбудеться матч ветеранів українського футболу 80-х та 90-х. На поле вийдуть Микола Фоменко, Павло Яковенко, Віктор Леоненко, Юрій Дмитрулін, Віталій Косовський та багато інших футбольних зірок. Традиційно проводиться святковий феєрверк.

Івано-Франківськ

Вже стало традицією проводити в Івано-Франківську на День незалежності України різноманітні святкові концерти, урочисту ходу молоді у національних костюмах, конкурс «Українська родина в національних костюмах» та випускання у небо блакитних та жовтих повітряних кульок. На 24 серпня 2010 р. в Івано-Франківську також заплановано проведення святкового феєрверку.

Полтава

На День Незалежності Полтава як завжди розквітає вишиванками й усміхненими обличчями. Люди приходять до пам’ятника Тарасу Шевченку, щоб уклонитися співцеві волі та покласти квіти. Традиційно урочистості продовжуються біля пам’ятника Козацької слави, де люди віддають данину поваги загиблим українським козакам, які зі зброєю у руках боронили свою Батьківщину.

Дніпропетровськ

Вже стало традицією проводити у Дніпропетровську до Дня незалежності України урочисте покладання квітів до пам'ятника Т. Г. Шевченка та служити молебні «В ім'я процвітання України, підвищення благополуччя і добробуту Українського народу» в Троїцькому і Преображенському кафедральних соборах. Також в Новобогородицької фортеці проводяться спортивно-розважальні змагання, козацькі розваги, ярмарок солодощів і виробів українського мистецтва, різноманітні майстер-класи, звучить народна музика і живий спів.

24 серпня 2010 р. у Дніпропетровську провели святковий марш військових підрозділів, дислокованих у місті та області, та військового духового оркестру.

Харків

Відбуваються урочисті заходи по місту, на центральній площі Свободи ввечері традиційно відбувається концерт естрадних зірок та виступи чиновників, який завершується феєрверком. У переддень свята - 23 серпня Харків святкує День міста, і найбільші народні гуляння відбуваються саме в цей день, а не на День незалежності.

За межами України

Брюссель

24 серпня 2011 року столиця Європейського Союзу традиційно відзначає День незалежності України. Всесвітньо відомий символ Брюсселю — «Хлопчик, що пісяє» (нід. Manneken Pis) з нагоди 20-річчя незалежності України був вдягнутий у костюм князя Київської Русі Ярослава Мудрого, а Брюссель на один день перетворився на епіцентр українського свята. За ініціативою Європейської Асоціації Українців у серці Європи відбулися заходи з метою популяризації України.

Чикаго

Вже стало традицією, що 24 серпня щороку в Чикаго відбуєтьчя урочистий концерт та народні гуляння з нагоди святкування річниці незалежності України.[24] У 2010р. святкування влаштували у «Сміт парку» Чикаго, де звідусіль чулася рідна мова, а око милували десятки синьо-жовтих стягів.[25] З розташованої посеред поля сцени лилася чарівні, живі українські пісні, що чергувалися запальними автентичними танцями у виконанні багатьох українських танцювальних гуртів з багатьох штатів. Усі охочі мали можливість насолодитися різноманітними стравами української кухні. На розташованому поряд ярмарку місцеві українські умільці виставили ряди вишиванок, які зачаровували своєю красою. Свято вдалося на славу.

Москва

На 19-річчя незалежності України українська молодь, учасники Українського Молодіжного Клубу, котрі живуть та навчаються у Москві, провела флеш-моб під назвою «Дев‘ятнадцять», що символізувало участь і єдність з рідною державою. Озброєні українською символикою молоді люди пройшлися по місцях Москви, пов‘язаних із Україною, по дорозі проводячи опитування серед росіян на предмет знання дати - Дня Незалежності України, а також розуміння української мови. Організатори флеш-мобу поклали квіти до пам‘ятників Лесі Українки, Т.Шевченкові і М.Гоголю і пов‘язали на них жовто-блакитні стрічки. Ідея провести цю акцію на День незалежності України виникла серед учасників Українського Молодіжного Клубу ще у 2009 р.

Цікаві звичаї святкування Нового року в різних країнах світу

Новий рік - справді інтернаціональне свято, але в різних країнах його святкують по-своєму. Італійці викидають з вікон старі праски і стільці із всією південної пристрастю, жителі Панами намагаються якомога голосніше шуміти, для чого включають сирени своїх машин, свистять і кричать. На Еквадорі особливе значення надають нижній білизни, яка приносить любов і гроші, в Болгарії вимикають світло, тому що перші хвилини Нового року - це час новорічних поцілунків. У Японії замість 12 звучить 108 ударів дзвону, а кращим новорічним аксесуаром вважаються граблі - щоб загрібати щастя.
Австрія. Тут сучасний звичай подарунків і вітань на Новий рік був поширений ще наприкінці XVIII і початку XIX століть. Тепер прийнято дарувати фігурки або посилати поштові листівки з традиційними символами щастя - сажотруса, чотирилистою конюшиною, свинею. Вечеря 31 грудня повинен бути багатим, щоб в новому році добре жилося. Обов'язковою м'ясною стравою було заливне порося або свинина. Вважали, що для того, щоб бути щасливим, потрібно з'їсти шматок голови або свинячого рила - це називатися "брати участь у свинячому щастя". Передноворічний Відень сповнений особливого чару. Величезні різдвяні базари влаштовуються на площах, але найбільший - на Ратушній, в центрі Відня. На базарах можна купити все - від одягу ручної роботи і прикрас відомих дизайнерів до солом'яних зірок і ялинкових іграшок.
В Англії про прихід Нового року сповіщає дзвін. Щоправда, телефонувати він починає трохи раніше півночі і робить це «пошепки» - ковдра, якою він закутаний, заважає йому продемонструвати всю свою міць. Але рівно о дванадцятій дзвони «роздягають», і вони починають гучно співати гімни Нового року. У ці хвилини закохані, щоб не розлучатися наступного року, повинні поцілуватися під гілкою омели, що вважається магічним деревом. В англійських будинках до новорічного столу подають індичку з каштанами та смаженою картоплею під соусом, також тушковану брюссельську капусту з м'ясними пирогами, після чого слідують пудинг, солодощі, фрукти. Також жителі Британії дотримуються старовинного звичаю "Впускання нового року", який полягає в тому, що коли годинник починає бити 12, відчиняють задні двері будинку, щоб випустити старий рік, а з останнім боєм годинника відкривають передні двері, впускаючи новий рік.
У Болгарії традиційно зустрічають Новий рік вдома. Перед початком свята наймолодший у будинку стоїть біля ялинки і виспівує гостям колядки. Вдячні родичі та гості дарують йому подарунки. Найцікавіше починається з 12-м боєм годинника. У цей час у будинках на мить гасне світло для новорічних поцілунків. Тільки після цього господиня починає розрізати пиріг із запеченими в ньому сюрпризами. Якщо дісталася монета - чекай багатства, гілочка троянди - любов. Такі ж тістечко-сюрпризна традиція поширена в Румунії.
Бразилія. У новорічну ніч жителі Ріо-де-Жанейро виходять до океану і приносять богині Моря Йєманжі дари. Традиційний білий одяг, який одягають всі, що зустрічають Новий Рік, символізують благання-прохання про мир, адресовану Йєманжі. Богині Моря поклонялися нащадки африканців, колись привезених на галерах до Бразилії в рабство. Зараз поклоніння цій богині стало частиною бразильської культури. Віруючі приносять богині дари: квіти, білі свічки, парфумерію, дзеркальця, ювелірні прикраси. Подарунки кладуться в маленькі човники і посилаються в море на знак подяки за минулий рік і як прохання про захист у наступному році. До білого одягу іноді додаються інші кольори, які означають додаткові прохання: здоров'я - рожевий, надія - зелений, потяг, любов - червоний, добробут - жовтий або золотий.
В Угорщині в «доленосну» першу секунду Нового року вважають за краще свистіти - причому, використовуючи не пальці, а дитячі дудочки, ріжки, свистульки. Вважається, що саме вони відганяють від житла злих духів і закликають радість, благополуччя. Готуючись до свята, угорці не забувають про магічну силу новорічних страв: квасоля і горох зберігають силу духу і тіла, яблука - красу й любов, горіхи здатні захистити від біди, часник - від хвороб, а мед - підсолодити життя.
У Греції Новий рік - це день святого Василя. Святий Василь був відомий своєю добротою, і грецькі діти залишають свої черевики біля каміна в надії, що святий Василь заповнить черевики подарунками.
Єврейський Новий Рік називається Rosh Hashanah (рош Хашан). Це - святий час, коли люди думають про скоєні гріхи, і обіцяють спокутувати їх наступного року добрими справами. Дітям дарують новий одяг. Люди печуть хліб і їдять фрукти.
В Індії на Новий рік треба вразити паперового змія палаючою стрілою. Коли змій спалахує, свято можна вважати відкритим. Індуси в залежності від місця проживання святкують Новий рік по-різному. Жителі північної Індії прикрашають себе квітами рожевих, червоних, фіолетових, або білих відтінків. У південній Індії матері кладуть солодощі, квіти, невеликі подарунки на спеціальну тацю. Вранці нового року діти повинні з закритими очима чекати, поки їх не підведуть до підноса. У центральній Індії на будівлі вішають помаранчеві прапори. У західній Індії Новий Рік святкується наприкінці жовтня. На дахах будинків запалюють маленькі вогники. У Новий рік Індуси думають про богині багатства Лакшмі.
Італія. Рівно опівночі, з останнім ударом годинника, розчиняються навстіж вікна будинків, і на вулицю летять тумбочки і кушетки, стільці і крісла, які відслужили своє. У провінції Італії здавна існує такий звичай: 1 січня рано вранці в будинок потрібно принести «нову воду» з джерела. Якщо в тебе немає нічого, що можна було б подарувати друзям, - говорять італійці, - подаруй "нову воду" з маслиновою гілкою ». Вважається, що «нова» вода, яку принесли до сходу сонця, приносить щастя. Для італійця також дуже важливо, кого він першим зустріне у Новому році. Якщо 1 січня італієць зустріне ченця або священика, - це погана прикмета. Небажано також наткнутися на маленьку дитину, а от зустріти симпатичного дідка - це добре. А ще краще - горбаня ... Ось тоді вже Новий рік точно буде благополучним!
Китайський Новий Рік святкується між 17 січня і 19 лютого, під час молодика. Вуличні процесії - найбільш захоплююча частина свята. Тисячі ліхтарів запалюються під час процесій, щоб освітити шлях в Новий Рік. Китайці вважають, що новий рік оточений злими духами. Тому вони відлякують їх хлопавками і петардами. Іноді китайці заклеюють вікна і двері папером, щоб не впускати злих духів.
У Швейцарії люди святково одягаються, щоб святкувати день Святого Сильвестра. Це свято заснований на легенді про те, що Папа Римський Сильвестр (314 рік) зловив жахливого морського монстра. Вважалося, що в 1000-му році цей монстр вирветься на волю й знищить світ. На щастя цього не сталося. З тих пір в Швейцарії цю історію згадують на Новий Рік. Люди вбираються в маскарадні костюми й називають себе Сільвестрклаусами.


 

 25 січняДень студентів (Тетянин день)

Саме 25 січня, у день великомучениці Тетяни Хрещенської у 1755 році російська імператриця Єлізавета Петрівна підписала указ „Про заснування Московського університету”. Тож свято асоціюється із днем студентства. Студентам взагалі пощастило — вони мають аж два власних свята: 17 листопада — Міжнародний день студента і 25 січня — Тетянин день. А свята Татіана с тих пір в православному світі вважається покровителькою студентів. До речі, саме древньогрецьке ім’я Татіана в перекладі означає „упорядниця” .
В 60-70 рр. 19 в. Тетянин день перетворюється в неофіційне студентське свято. До того ж, з нього починалися канікули, і саме цю подію студентська братія завжди весело відзначала.
Святкування „професійного” дня студентів мало традиції і ритуал – влаштовували урочисті акти з роздачею нагород і промовами. Спочатку це свято відзначали тільки в Москві, і відзначали дуже пишно. Щорічне святкування було для міста справжньою подією. Воно складалося з двох частин: нетривалої церемонії в будівлі університету і шумного народного гуляння, участь у якому брала майже вся столиця.
В XVIII – першій половині XIX в. Університетським, а тому і студентським святом стали урочисті акти на честь закінчення навчального року, на яких була присутня публіка, роздавали нагороди, проголошувалися промови. В той же час офіційним університетським днем залишалося 12 січня.
Потім з’явився указ Миколи І, в якому він розпорядився святкувати не день відкриття університету, а підписання акту про його заснування. Так волею монарха з’явилося студентське свято – Тетянин день та День студента.
Щодо мучениці Тетяни, то народилася вона у Римі у знатній родині. Батько її займав високий пост і одночасно був таємним християнином. Дочку виховав у любові до Ісуса Христа та познайомив із Святим Письмом. Коли дівчина досягла повноліття, то вирішила присвятити своє життя Богові. За свою добродійність була поставлена дияконисою. Однак за віру і постраждала.
А у 222 році у Римі почав царювати шістнадцятирічний юнак Олександр, мати якого, Мамея, була християнкою. Від неї він дізнався про Христа, але продовжував поклонятися і язичницьким римським богам.
Олександр був ще молодий і замість нього управляли інші люди, які ненавиділи християн. Вони примушували їх поклонятися язичницьким богам. Непокірних суворо карали. Святу Тетяну також привели до язичницького храму, щоб вона вклонилася Аполлонові, але християнка помолилася своєму Господу. За переказом, цієї ж миті стався землетрус. Храм був зруйнований. Його обломки придавили язичників та жерців. Тетяну почали нещадно катувати, але тіло її залишалося невразливим. Сильніше за неї змучилися самі кати, тому що поруч із святою стояли ангели та били мучителів. Тетяна молилася та просила Господа, щоб він відкрив перед ними світло істини. І це сталося: вони побачили чотирьох ангелів біля Святої, почули голос неба, звернений до неї. Тоді вони почали благати Тетяну, щоб вона простила їх.
Наступного дня Тетяну знову привели до судді. Він почав переконувати її принести жертву язичницьким богам. Але Тетяна була непохитною. Тоді всі кати почали різати її тіло. Біля неї знову стояли ангели та били тих, хто мучив її.
Ввечері Тетяну кинули до в’язниці, а вранці знайшли здоровою та ще кращою. Християнку почали благати принести жертву богині Діані, і вона зробила вигляд, що погоджується. Потім її привели до храму Діани. Коли ж вона почала молитися, тієї ж миті вогонь небесний спалив палац з ідолами та вбив багатьох язичників.Тетяну знову почали катувати, а вранці випустили на неї страшного лева, потім Тетяну вкинули у вогонь, але і вогонь не торкнувся її. Язичники заточили Тетяну до храму Зевса. Два дні вона перебувала там, а на третій прийшли жерці з народом, щоб принести жертву своєму богові. Вони знайшли свого ідола розбитим, а Тетяну побачили здоровою та веселою.
І тоді суддя виніс останній вирок: вбити її мечем. Разом з нею вбили і її батька, бо довідалися, що і він християнин. Частина нетлінних мощей мучениці Тетяни зберігається у Михайлівському соборі Псковсько-Печерського монастиря.

День Соборності та Свободи України

22 січня наша держава згідно з Указом Президента України Віктора Януковича вперше в історії незалежності відзначає День Соборності та Свободи України. У цей день також прийнято згадувати іншу подію, яка відбулась рівно на рік раніше 22 січня 1918 р. – прийняття IV Універсалу УЦР, яким проголошувалася повна незалежність УНР. Відповідні урочисті заходи відбудуться й на Черкащині.

Офіційно в Україні День соборності відзначався з 1999 року. Свято було встановлено «…враховуючи велике політичне та історичне значення об'єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави…» згідно з Указом Президента України «Про День соборності України» від 21 січня 1999 року № 42/99[1].

30 грудня 2011 року указом Президента України Віктора Януковича День соборності на офіційному рівні було скасовано, натомість встановлено День Соборності та Свободи України.

Витоки ідеї соборності

Ідея соборності бере свій початок від об'єднання давньоруських земель навколо князівського престолу в Києві, а її філософське коріння сягає часів Візантії. Протягом віків її практичним втіленням займались українські гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик. У ХVIIІ — початку ХХ ст., коли українські землі були поділені між сусідніми державами: Польщею, Московією, Румунією, Австро-Угорщиною, ця ідея знайшла своє відображення у працях кращих вітчизняних мислителів, оскільки для боротьби за свої національні інтереси Україні була вкрай важливою територіальна єдність.

«За волею народу українського»

 В непростий історичний час відбувалися події, що передували ухваленню доленосних для України рішень. Під тиском народних мас 1 грудня 1918 року у Фастові було укладено «перед вступний» договір між УНР і ЗУНР про наступну злуку двох українських республік в одну велику державу. 3 січня наступного року Українська національна рада ЗУНРУ у Станіславі затвердила текст «перед вступного» договору і ухвалила Акт злуки, обрала делегацію у складі 65 осіб до Києва.

О 9-ій годині вечора 21 січня 1919 року у Києві розпочалася спільна нарада Ради Народних Міністрів з делегацією Західної Української Народної Республіки. Саме на ній було ухвалено Акт злуки та універсал Директорії.

Так судилося долею, що на цій нараді було доручено універсал про об’єднання українських земель на Софївському майдані у Києві оприлюднити члену-секретарю Директорії, нашому землякові, уродженцю села Жаботин нинішнього Кам’янського району  Федору Швецю – відомому громадському, політичному державному діячу, професору геології Київського університету, члену селянської спілки і ЦК УПРС.

В урочистій церемонії взяли участь члени Директорії В.Винниченко, С.Петлюра, П.Андрієвський, А.Макаренко, Ф.Швець, духовні та світські представники Західноукраїнської Народної Республіки та Української Народної Республіки. Цікаво, що духовенство разом з катеринославським архієпископом Агапітом представляв черкаський єпископ Назарій.

На площі та прилеглих вулицях зібралися десятки тисяч жителів Києва та приїжджих.

Прозвучала мелодія національного гімну. Урочиста церемонія розпочалася рівно о 12-й. Керівник секретаріату зовнішніх справ ЗУНР Лонгин Цегельський зачитав Грамоту-ухвалу Української Народної Республіки, в якій висловлювався намір об’єднати обидві республіки. Член делегації ЗУНР Ярослав Олесницький повторив текст грамоти французькою мовою для представників дипломатичного корпусу.

З документом-відповіддю виступив член-секретар Директорії професор Федір Швець.

Він урочисто проголосив: «…Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України – Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу.»

 Після урочистого проголошення злуки на Софійській площі відбувся молебень, а потім – військовий парад під керівництвом полковника Івана Чмоли. Приймав парад полковник Євген Коновалець.

 Наступного дня, 23 січня, розпочався Трудовий конгрес України, який мав виконувати функцію всеукраїнського парламенту. Акт злуки було затверджено вищим законодавчим органом України. На основі цих рішень Західноукраїнська Народна Республіка перейменовувалась у Західну область УНР (ЗО УНР). Єдиним державним гербом став тризуб замість раніше затвердженого для ЗУНР золотого лева на голубому полотні. У той же час злиття урядів, армій, законодавчих органів УНР та ЗУНР відклалося до скликання Установчих Зборів об'єднаної України, як це й передбачалося ухвалою Української Національної Ради від 3 січня.

Об'єднання українських земель відбулося юридично та політично. Проте державне об'єднання не відбулося. Століттями розірваний український народ визволився з неволі – Наддніпрянщина вийшла з Російської, а Західна Україна – з Австро-Угорської імперій – і возз'єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.

Акт возз'єднання, злуки двох держав був, швидше, символічним знаком прагнення єдності, бо у керівництві країни спільності тоді не було. «Безпорадність проводу впливала на загальний настрій, – писала сучасниця тих подій, історик Наталя Полонська-Василенко. – Україна, затиснута між двома потужними силами – Антантою з півдня і більшовиками з півночі, – не мала сил для боротьби. Військо розбігалося, поширювалося безладдя. У таких умовах пройшла майже непоміченою подія, яка мала велике ідейне значення: свято Соборності України. 22 січня 1919 року на Софійській площі проголошено злуку УНР і ЗУНР… Але під тиском невідрадних подій свято пройшло сухо, тихо».

Перед фактом військової катастрофи восени 1919 і в 1920 роках уряди та військове командування ЗУНР та УНР дбали передусім про свої регіональні інтереси. Це яскраво проявилося в процесі переговорів Симона Петлюри з Польським керівництвом та в підписанні ним 21 квітня 1920 року Варшавського договору, згідно з яким, за визнання Польщею очолюваної ним Директорії УНР та надання військової допомоги проти більшовицьких урядів Росії та України. Польщі передавалася Галичина, Холмщина, Підляшшя й Західна Волинь (включаючи повіти Рівненський, Дубнівський та частину Кременчуцького).

 Окупація Польщею Західноукраїнських земель знову відсунула на невизначений період возз’єднання всіх українських земель. Воно відбулося лише у вересні 1939 року, але не як втілення в життя віковічних прагнень українського народу, а як результат таємної радянсько-німецької змови від 23 серпня 1939 про сфери впливу, а також гри на патріотичних почуттях населення Західної України. Надії народу не справдилися. «Свято свободи, що прийшло зі Сходу», обернулося для населення жорстокими буднями.

 На жаль, це об'єднання виявилось нетривким, і невдовзі історія розпорядилась так, що окремі частини українських земель знову опинились у складі різних держав. А методи, якими було здійснене нове об'єднання «сходу» і «заходу» в 1939 році, полишили в думах мільйонів українців незагоєні рани.

Значення Дня соборності

Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню рудиментів федералізму в ментальності національної політичної еліти. Об'єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного збирання територій в єдиній суверенній державі.

Об'єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам'яті українського народу. Свідченням того стали січневі події 1990 року, коли крізь трухляві ідеологічні лещата агонізуючого режиму ця пам'ять вибухнула енергією інтелігенції і виструнчилась живим людським ланцюгом, єднаючи Київ і Львів, Схід і Захід України.

Соборність не обмежується лише ідеєю збирання етнічних земель у рамках національної держави, а передбачає також духовну консолідацію всього населення країни, єдність усіх її громадян, незалежно від їхньої національності.

Соборність для України – це єдність багатоманітності, об’єднання навколо спільного стрижня, яким є українська державність, українська ідентичність.

Об’єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам’яті українського народу та сформувала підґрунтя для відродження незалежної соборної демократичної України, утвердження її національної ідеї.

Стрімко лине час. Однак територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною. Відзначення Дня Соборності, вшанування творців Акту Злуки – це не тільки суспільна потреба, а й пам’ять про незліченні жертви, які протягом віків принесені українським народом на вівтар незалежності, соборності, державності.

День Соборності – це нагадування про те, що сила нашої держави в єдності українських земель. А поразка Української Народної Республіки нагадує сьогоднішньому українському суспільству про його роль у розбудові самостійної і незалежної сучасної України.

 Ми й надалі маємо пам’ятати, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети – побудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, якою пишатимуться наші діти та внуки.

Зі святом всіх – з Днем Соборності та Свободи України!

День Святого Валентина (Валентинів день, День Закоханих) — світське свято, яке відзначають у деяких країнах щороку 14 лютого.

Романтична легенда про Святого Валентина

Християнського проповідника Валентина посадили в римську в'язницю за віру й невдовзі засудили до страти. Сидячи під вартою, Валентин закохався у сліпу дівчину, дочку в'язничного наглядача. Користуючись своїми медичними знаннями, він зцілив її від сліпоти.

За іншою версією, сліпа дочка тюремника сама закохалася у Валентина. Той як священик, що дав обітницю безшлюбності, не міг відповісти на її почуття, але в ніч перед стратою (ніч проти 14 лютого) надіслав їй зворушливого листа, який підписав «Твій Валентин».

У пам'ять про це тепер у День Святого Валентина заведено дарувати одне одному «валентинки» — вітальні листівки в вигляді сердечок, з добрими побажаннями, словами кохання, пропозиціями руки та серця чи просто жартами, які не підписують, і той, хто отримує, повинен сам здогадатися, від кого вони.

Також у цей день дарують коханим квіти (найчастіше троянди — символи кохання), цукерки-сердечка, інші сувеніри у вигляді сердечок, купідончиків, пташок, що цілуються.

Історично-релігійне підґрунтя

Святий Валентин

За церковною легендою, християнський священик Валентин жив за часів імператора Клавдія II Готського (III ст. від Р. Х.). Є відомості, що, поруч з основним покликанням, Валентин займався природничими науками та медициною.

Войовничий імператор Клавдій нібито вважав, що сім'я заважає солдатам воювати за імперію і видав едикт, яким забороняв воїнам одружуватися. Валентин, незважаючи на цей указ, продовжував таємно вінчати всіх охочих. За це його заарештували й ув'язнили під охороною офіцера, прийомна донька якого була сліпою. Священик оздоровив її, а опісля навернув на християнство батька й цілу родину. Довідавшись про це, імператор наказав відтяти йому голову, що й сталося 14 лютого.

Але щонайменше троє святих Валентинітів були римськими мучениками. Один був священиком і лікарем у Римі, другий — єпископом у Терні (Італія), третій жив у Єгипті приблизно у 100—153 рр. Останній був одним із кандидатів на пост римського єпископа (тобто Папи), у своїх проповідях звеличував достоїнства шлюбу як втілення християнської любові. Про обставини його смерті і про місце поховання практично нічого невідомо.

Римський Валентин загинув 269 року (часи імператора Клавдія II), тернійський — 197-го. Обидва були поховані на одному цвинтарі (поблизу сучасних воріт Порту дель Пополо у Римі, які тепер часто називають «воротами Святого Валентина»). Останки першого Валентина (римського священика і лікаря) згодом зберігалися в одній із церков Риму. 1836 року Папа Римський Григорій XVI передав останки церкві в Дубліні, де вони зберігаються досі. Останки другого Валентина нині перебувають у базиліці Святого Валентина в Терні — місті, де він колись був пастирем.

Вважається, що День Святого Валентина у християнські часи замінив собою язичницьке свято луперкалій (на честь бога Фавна; за іншою версією, на честь богині кохання Юнони), який відзначався щороку 14 лютого. Ця заміна сталася 496 року за розпорядженням Папи Римського Геласія I.

Широкої популярності в Західній Європі це свято набуло після XV століття. За переказом, винахід «валентинки» приписують герцогу Орлеанському Шарлю. 1415 року, перебуваючи в англійському полоні після битви під Азенкуром, він нібито надсилав із лондонської в'язниці віршовані любовні послання своїй дружині. Одна з тодішніх «валентинок» нині зберігається в Британському Музеї. У США свято відзначають з 1777 року.

Втім, у Римсько-Католицькій Церкві св. Валентин офіційно вважається не покровителем закоханих, а покровителем людей, які страждають на нервові захворювання: ікони часто зображують Валентина в одязі священика або єпископа, який оздоровлює юнака від епілепсії. За церковними переказами, на могилі св. Валентина один юнак, хворий на епілепсію, довго молився — і видужав.

Загалом у римо-католиків є 16 Святих Валентинів і дві Святих Валентини. 1969 року покровитель закоханих був вилучений із календаря святих як такий, чию історичність взяли під сумнів. Однак в сучасних календарях РКЦ (наприклад, видавництва "Кредо") 14 лютого відзначено як день пам'яті св.Валентина. Також 14 лютого римо-католики відзначають День Святих Кирила та Мефодія, яких Папа Римський Іван II проголосив святими покровителями Європи.

З інтерв'ю представника РКЦ: капуцин о.Костянтин Морозов, після історичного екскурсу та справедливої критики комерціалізації та вульгаризації Дня святого Валентина (як і багатьох інших свят та щоденного побуту), у своїх розмірковуваннях, яким може бути цей день, визнає, що сьогодні важко сказати, що Валентинин день є у всіх проявах суто християнським днем. Але отець Костянтин пропонує подивитися на справу з іншого боку: може, вона має якесь добре зерно, на яке вразливе сьогоднішнє суспільство? У багатьох країнах цей день сприйнявся більшістю суспільства, народжуються нові звичаї, у кожній країні Валентинин день має свої особливості. Християни завжди намагалися якимось чином «освятити» те, що було добре у язичників. Можливо, припускає о.Костянтин, і сьогоднішнім християнам слід побачити у дні святого Валентина не тільки численні зловживання, яким насправді не бракує, але й велику спрагу світу молодих людей у духовній, великій і передусім справжній любові, яку сьогодні так важко знайти. Адже християни завжди були експертами від любові, як це доводить історія: історія мучеників, історія святих, які любили насправді. Відтак, о.Костянтин висновує, що «сьогодні нам потрібні нові святі Валентини, які вчинять чудо прозріння для сучасного світу, які подарують своє серце іншим, які зможуть сказати щиро, без тіні пожадання: «Я твій, твій Валентин!», зможуть показати справжнє джерело любові і перемінити світ… наш світ!»

Цікаво, що навіть не всі протестанти проти відзначання Дня св.Валентина. Так, на думку пастора Української Християнської Євангельської Церкви Олександра Анфіногенова, свято закоханих все ж потрібне. Ось як він обґрунтовує це: сучасний світ, в якому ми живемо, переповнений подіями. Але у цьому «безумному, безумному, безумному світі» люди відчувають нестачу родинних і особистих подій. Ми погрузли в побуті, роботі, служінні, проблемах. Є заведений порядок, є звичні приємні і не дуже обов’язки. Але подій в родинних хроніках все менше і менше. Як говорив герой улюбленого у всіх сім’ях фільму: «В нас пропав дух авантюризму, ми перестали лазити у вікна до улюблених жінок, ми перестали робити великі хороші дурниці». Тому О.Анфіногенов вважає, що «день святого Валентина – це закріплена в календарі можливість зробити все не так, це ухвалений суспільством шанс справжній події увірватися в чийсь уповільнений побут, це виклик нашій емоційній байдужості. День Валентина – прекрасна нагода для чоловіків практикуватися в романтичних подвигах, які так чекають від них дружини»

У давні часи природні чинники та події позначалися не календарною датою, а приурочувались до святого, якого в той день вшановувала Церква (наприклад, на Спаса достигають яблука тощо). Відповідно, на час, коли відзначають день св. Валентина, припадає період парування птахів. Це й призвело до звичаю, що днем пізніше молоді люди шукали собі пару — дівчина вибирала собі хлопця, а той у відповідь обдаровував її, наслідуючи лицарські звичаї.

Як День Святого Валентина відзначають у різних країнах

 Листівка до Дня святого Валентина. США, 1900-ті роки.

Валентинів день в Англії та Шотландії в старовину супроводжувався таким звичаєм. Молоді люди клали до урни відповідну їхньому числу кількість квитків, з позначеними на них іменами молодих дівчат; потім кожен виймав один такий квиток. Дівчина, ім'я котрої діставалось таким чином молодій людині, ставала на наступний рік його «Валентиною», а він — її «Валентином». Це передбачало на цілий рік відносини між молодими людьми, подібні до тих, що, за описом середньовічних романів, були між лицарем та його «дамою серця» (скрізь супроводжував її, складав їй сонети, грав на лютні тощо). Про цей звичай згадує у своїй знаменитій пісні шекспірівська Офелія. Ймовірно, він є ще дохристиянського походження. Ще донині Валентинів день в Шотландії та Англії дає молоді привід для різноманітних жартів та розваг.

В Англії існувало повір'я, за яким перший мужчина, що його зустрічала дівчина 14 лютого, повинен був стати її Валентином — хоче вона цього чи ні. Але дівчата знайшли вихід із ситуації: цього дня вони гуляли з зав'язаними очима.

Італійці у День Святого Валентина вважають своїм обов'язком дарувати коханим солодощі. В Італії цей день так і називають — «солодкий».

Поляки цього дня відвідують Познань. Там, за повір'ям, лежать мощі Святого Валентина, а над головним престолом висить його чудодійна ікона. Поляки вірять, що проща до неї допомагає в любовних справах.

Німці вважають Валентина покровителем психічно хворих, прикрашають в цей день всі лікарні червоними стрічками, а в каплицях проводять спеціальне Богослужіння.

В Японії на День св. Валентина жінки і дівчата дарують чоловікам і хлопцям солодощі, переважно шоколад. Хоча це «свято закоханих» подарунки отримують не лише коханці, але й начальники чоловічої статі від підлеглих статі жіночої. Загалом, святкування не відрізняється від аналогічних у Європі чи Америці. День св. Валентина особливо поширений серед молоді. Літнє покоління сприймає його як чудернацьку примху «погано вихованого дітей та онуків» або як шкідливий імпортований звичай Західної цивілзації.

Останніми роками День Святого Валентина набув і політичного звучання. Він був заборонений у Саудівській Аравії та Ірані. 2004 року радикальна група індуїстів «Шив Сена» демонстративно спалювала «валентинки» в Мумбаї.

Ставлення Східних Церков до Дня Святого Валентина

У календарі Східних Церков (Православної 14 лютого згадуються лише святі Трифон, Перпетуя, Сатир, Ревокат, Сатурніл, Секунд, Феліцитата, Петро та Вендиміан. Натомість пам'ять трьох святих Валентинів українські Церкви відзначають 7 травня, 19 липня, 12 серпня.

Крім того, у «Житіях святих» згадуються два Валентини: перший — єрусалимський диякон, мученик Святої Церкви (згадується 16 лютого). Другий належить до Севастійських Мучеників (22 березня).

Однак не все так однозначно в УГКЦ. В календарі журналу для підлітків "Сто талантів" греко-католицького видавництва "Свічадо" день 14 лютого позначений як день св.Валентина (лютневий номер за 2011 р.) Також у цьому виданні греко-католицький священик радить підліткам, як можна відзначити це свято:

Відповідаючи на питання прес-служби УПЦ, голова синодального відділу УПЦ по роботі з молоддю, єпископ Житомирський і Новоград-Волинський Гурій у 2003 р. сказав: „Ім'я святого Валентина, котре є у святцях Православної Церкви, не має відношення до дня закоханих 14 лютого, яке чомусь називають «днем святого Валентина». Церква вшановує пам'ять святого Валентина в інший день. Любов Христова до людей і любов християн до свого Бога і Спасителя, вищий приклад якої показали святі мученики, не має нічого загального з закоханістю і скороминущими любовними захопленнями. Не потрібно плутати праведне з гріховним“. Єпископ нагадав, що у православних християн у ці дні є свої свята, одне з яких має безпосереднє відношення до молоді. 15 лютого у свято Стрітення Господнього відзначається Всесвітній день православної молоді. Владика зауважив, що було б краще не перемішувалися свята світські і християнські.

Разом з тим, 14 лютого 2008 р. митрополит УПЦ Володимир (Сабодан) освятив церкву в Києві в ім'я св.Валентина.

«Історії про підпільні вінчання закоханих є легендами, які не підтверджуються жодними джерелами з церковних книг», — стверджує о. Михайло Димид, директор Інституту церковного права (УГКЦ).

З нагоди «Дня закоханих» директор Інституту родини та подружнього життя Львівської Богословської Академії Юрій Підлісний звернувся до молоді (2003): «Сьогоднішній світ переживає драматичні зміни, пов'язані із глобалізаційними процесами. Вони — цікаві і, водночас, багато в чому суперечливі та незрозумілі. Один із них — взаємопроникнення культур, традицій та звичаїв. Сучасна молода людина сприймає як звичне і самозрозуміле те, що для молодого покоління 10-20 років тому видавалось чужим і невідомим, часом ворожим. Таким є поширення в Україні звичного у західному світі свята святого Валентина… Це свято дає щоразу особливу нагоду задуматися над суттю любові, на якій, за словами Ісуса Христа, основується увесь закон і пророки… На жаль, ми стаємо свідками як любов та гідність людини підмінюється, пристрастю і пропагуванням сексу, відірваного від подружжя, а саме свято перетворюється на комерцію і гонитву за зиском. Гідність чоловіка і жінки розтоптують, зводячи людину до предмету маніпулювання і до об'єкта чуттєвої насолоди, а вірність і взаємна пошана висміюються. Дорога молоде, кожне покоління переймає від своїх батьків традиції свого народу, плекає їх збагачує; нерідко переймає щось від народів інших, але теж творить своє, намагаючись створити щось цінне, гідне подиву і перейняття наступними поколіннями. Приймаючи свято закоханих будьте свідомими свого вибору! Що ви святкуєте? Чисту і вірну любов чи тілесну хтивість, до якої підштовхують ті, хто зацікавлені в наживі за будь-яку ціну?».

Микола Шкрібляк, кафедра релігієзнавства та теології ЧНУ ім. Ю.Федьковича: «Вважається, начебто день закоханих, та й взагалі наявність такого феномену у християнській церкві, вже є своєрідним благословенням на позашлюбні та дошлюбні взаємини людей, у тому числі й статеві. Цілком очевидно, що саме такий підтекст цього свята є найбільш прийнятним для сучасної молодої людини. Тому за таке кохання можна молитися до будь-якого святого! Треба завжди пам'ятати повчальні слова Апостола Павла про те, що все нам дозволено, та не все буде на користь».

Прес-секретар Патріархії УПЦ КП протоієрей Євгеній Заплетнюк вважає, що «День святого Валентина», що за новомодною традицією відзначають напередодні великого двунадесятого свята Стрітення Господнього, є типовим прикладом людської неграмотності у питанні християнського віровчення, та як наслідок цього — разючої підміни понять, коли «святість», навіть видуманої особи полягає не у догоджені Богу, але в потуранні людським порокам.

Ми маємо багато добрих християнських свят, котрі по своєму внутрішньому духовному змісту є набагато цінніші та глибші за цю слабку пародію на свято. І хоча як християни ми не можемо виступати проти любові, про котру так наголошують в цей день, проте ми чітко розрізняємо справжню жертовну, агапічну любов, котра не обмежується часовими рамками і простором, і цей новопосталий зручний привід для підліткового блуду. Справжня любов випробовується роками та самопожертвою, а не кількістю використаних протизаплідних засобів у ніч на 15 лютого. «Найкращий спосіб виявити свою любов і найчистіші почуття до своєї половинки — привести її завтра у храм на святкове богослужіння», — зазначив прес-секретар Патріархії.

Мощі святого Валентина в Україні

Останнім часом поширилася інформація про те, що мощі покровителя закоханих святого Валентина зберігаються в церкві Різдва Пресвятої Богородиці в Самборі (Львівська область). Автентичність реліквії нібито підтверджує документ Папи Римського від 1759 року.

Як свідчить о. Богдан Добрянський, адміністратор парафії у Самборі, святий Валентин був покровителем Перемисько-Самбірської єпархії. «У 1759 році його прах вийняли із землі на цвинтарі святої Прісцилли у Римі. У Ватикані вирішили передати частину мощів у храм тієї землі, якою заопікувався святий Валентин. Фрагмент черепа та кілька кісточок закували у скляний гробик, поклали у саркофаг і доправили до Самбора. Від того часу реліквію зберігають у нас. Але в комуністичні часи це замовчували», — сказав священик в інтерв'ю одній із газет.

Православна альтернатива

Російська Православна Церква «католицькому» Дню Святого Валентина протиставляє свій «День закоханих» — День Святих Петра та Февронії 8 липня. У ролі заступників подружньої любові та вірності РПЦ шанує святих чудотворців Петра і Февронію.

Романтична історія кохання цього подружжя докладно змальована автором XVI ст. Єрмолаєм-Еразмом в «Повісті про Петра та Февронію», що була написана невдовзі після канонізації подружжя. В «Повісті» розповідається історія кохання муромського князя до селянки, які жили щасливо на межі XII та XIII ст., померли в один день, заповідаючи поховати себе в одній, заздалегідь приготованій, домовині. І хоча люди декілька разів ховали їх окремо, їхні тіла щоразу чудесною силою опинялися разом.

День Святих Петра та Февронії відзначається не так романтично, як це роблять католики 14 лютого. Цього дня в православній традиції не прийнято робити подарунки в формі сердець або проводити вечори при свічках. Православні у цей день моляться в храмах. У своїх молитвах молоді люди мають просити Бога про велику любов, а представники старшого покоління — про сімейну згоду. Вважається також, що святі Петро і Февронія низводять небесне благословення на тих, хто укладає шлюб.

У жіночому монастирі Мурома досі зберігаються мощі «святих благовірних князів Петра і Февронії, скоропомощствующих на укріплення та збереження сім'ї».

День святого Валентина в Україні

В Україні День святого Валентина відзначається надто по-різному. Із здорових, одухотворених його "освоєнь" можна відзначити пластові вечірки (див. колекцію лінків в статті "День святого Валентина по-українськи"), флеш-моби (напр. в Луцьку) та заходи в бібліотеках (Зокрема, в бібліотеці НАУКМА та Вінницькій ОУНБ). Прикладом доброго, теплого сценарію вистави про святого Валентина для шкільної чи студентської вечірки є сценарій, написаний за старокиївською легендою.

Святий Валентин в старокиївській легенді

В кінці 19 - на початку 20 століття в дуже популярних тоді виставах домашніх театрів однією з найулюбленіших була п’єска за старокиївської легендою про київських закоханих, яким допомогли зберегти кохання і пошлюбитись свята Ольга і святий Валентин. Вистава існувала в кількох варіаціях, вона була збережена в пам’яті киян із старокиївських родів (сучасно адаптований варіант сценарію, що вже кілька років мандрує інтернетом, став основою для творчих прочитань і втілень в різних дитячих та молодіжних колективах).

Відповідний історичний контекст є цілком вірогідний. В Києві ще княжому, домонгольському, були католицькі храми, діяли кілька орденів (зокрема, бенедиктинці, домініканці та францисканці), а київськими католиками були не лише поляки та інші іноземці київських колоній. В останніх були й київські родичі-свояки, і друзі-кияни, котрі, спілкуючись, знайомилися з деякими традиціями, частина з яких тою чи іншою мірою або творчо наслідувалася, або в них просто брали якусь участь. Хоч і з перервами, в Києві діяли католицькі храми, а кияни-католики – більшим чи меншим числом – жили й живуть досі. Оцінка діяльності католиків в українських землях в період їх державної несамостійності була неоднозначною, а пізніше подавалася вона переважно однобоко. Хоч, дійсно, в історії бувало всяке, але Київ знавав куди страшніших зайд. Загалом же, католицизм, як і протестантизм, наближали до здобутків (і проблем) ширшого європейського світу, і для цього православним киянам не обов’язково було міняти конфесійну належність. Підтвердженням того, що в київські духовні сторінки вписані й католицькі складові, була як жорстка російсько-імперська й жорстока радянська цензура людських про це згадок, так і, власне, самі ці уцілілі згадки. Адже одна справа була – залишити деякі костели (під музей атеїзму, склад чи, в кращому випадку, під концертний зал), а інша – дозволити публічні спогади про живі, теплі свідчення відповідної спорідненості. Однак деякі такі свідчення все ж дожили до сучасності, адже не знищили всіх, хто міг їх передати. Одним з них і є старокиївська оповідка про святого Валентина.

Час, коли «бував» святий Валентин в Києві, навряд чи можна встановити, оскільки в легенді він не визначений. Однак, судячи з її контексту, ймовірно, йдеться про пізньо-середньовічний період. За тих часів в самій Католицькій Церкві ставилися до цього святого неоднозначно. Але в низці католицьких країн таке свято було, і навіть не лише суто молодіжне.

Вірогідно, його «принесли» в Київ тамтешні гості, або кияни, які мандрували тими краями, а київській молоді свято сподобалося (що нескладно уявити). В Києві діяли, хоч і з перервами, кілька католицьких навчальних закладів для світських, де вчилися не лише католики. Можливо, якраз їх учні і стали героями тієї цікавої історії. Очевидно, навряд чи в Києві відбувалися масові святкування-валентинки, але були ж й інші локальні місцеві спудейські, магістратські, цехові свята і традиції.

В старокиївській легенді про святого Валентина фігурують звичайні кияни, яким допомогли зберегти та освятити кохання свята Ольга та святий Валентин. Крім такого, мабуть, можливого лише в Києві, поєднання небесних помічників, вся легенда просякнута саме київським духом – духом міста, споконвічно відкритого до зв’язків з іншим європейським світом, міста-колиски непересічної, оригінальної культури, яку не подужали цілком вигасити та переінакшити всі загарбники. Адже в оповідці не згадується про якісь конфесійні проблеми, чи кохання всупереч волі батьків, чи бучні зради й не менш бучні примирення: питання було в тому, щоб закохані могли одружитися, не відмовляючись водночас від інших сімейних турбот та від реалізації своїх особистих покликань.

День матері

У другу неділю травня, коли природа Мати виряджає свою доню Землю в пишному уборі весняних квітів у дорогу життя, праці й радості, люди висловлюють щиру подяку материнській самопожертві і відзначають День Матері.

 Кажуть, що великі люди не народжуються  – їх вирощують матері. Все це факти, які тільки підтверджують, що впродовж тисячоліть, незважаючи на всі лихоліття, жінка-мати є вічним джерелом невичерпної любові та берегинею національних традицій.

 У день вшанування матерів варто зупинити на мить шалений ритм життя і задуматися, чи не забули ми раптом про свою найдорожчу у світі людину. Тому що це день пам'яті про матерів цілого світу, коли віддається належне їхній праці і безкорисливій жертві задля блага своїх дітей.

Вперше організувала День Матері американка із Філадельфії Анна Джарвіч у 1910 році. Після першої світової війни це свято почали відзначати у Швеції, Норвегії, Данії, Німеччині, Чехословаччині. Серед української громади День Матері вперше влаштував Союз українок Канади в 1928 році. Наступного року це свято відзначалося вже й у Львові. Ініціатором урочистостей була редактор тижневика «Жіноча доля» Олена Кисилевська. Відтоді в другу неділю травня День Матері відзначали дуже широко. З 1990 року завдяки зусиллям громадських організацій, зокрема Союзу українок, свято Матері повернулось в Україну.

 Жінка споконвіку вважалася берегинею домашнього вогнища та сімейного затишку. Для українців образ Матері триєдиний. Любов до рідної неньки переросла у глибоку пошану до Матері Божої, яка завжди була покровителькою українців, та невгасиму палку любов, що втілювалася у вічній боротьбі, до Матері-Батьківщини.

 Любов матері... Що може бути сокровенніше? Жінка-мати  – лаконічно, але водночас так багато... У нас підсвідомо живе довіра до неї, ми знаємо, що мати не відвернеться від своєї дитини, її любов сильніша за буденні образи. Ніхто так, як вона, не здатен відчути і зрозуміти зранену душу. Її серце щемить, коли дитині погано, вона співпереживає з нею, уміє поспівчувати. Уявляєте, який безмір любови в жінки, яка є Матір'ю для усіх нас!

 Так, коли проблеми гнітять розум, ми з дитячою щирістю хочемо відгородити себе від них, прибігши під покров Пресвятої Діви Марії. Це невипадково. Помираючи на хресті, Ісус заповів улюбленому апостолові Івану опікуватися Марією, сказавши: „Сину, ось мати твоя", а до Марії: „Жінко, ось син твій". Тим самим віддав їй під опіку кожного з нас. Вона, будучи Матір'ю Божого Сина, стала небесною опікункою для усіх людей.

 „Потіха заплаканих, скривджених заступниця, бурями гнаних пристань, немічних покров, хворих відвідання, жезл старости  – Мати Бога нашого. Тому то ми до Тебе прибігаємо, визволи від усяких негод рабів Твоїх". Такі величні гимни співають Марії не тільки у травні, але й упродовж року ми не забуваємо про Неї.

 Богородиця посідає чільне місце в релігійній свідомості українців. Це пов'язано з ментальністю та суспільним ладом. В Україні жінка споконвіку асоціювалася з берегинею сім'ї. Представники сильної статі нашого народу просили підмоги в небесної Матері. Ще в давні часи князі благали її про заступництво, віддавали честь і хвалу Марії за перемогу в битвах. Богородиця стала опікункою лицарів українського духу  – козацтва. А День Української Повстанської Армії і Українського Війська, який відзначають 14 жовтня, засвідчує, яка важлива для нас її ласка. Жити під її покровом бажав кожен.

 Величезну роль у вихованні дітей відіграє перша, найрідніша у світі людина  – рідна матір. Саме від неї залежить релігійне виховання дитини і саме мати прищеплює любов до рідної землі. Історія України дуже жорстока і кривава. Було чимало таких моментів, що, здавалося, українська нація може зникнути з лиця землі. Але не менше ця земля славиться національними героями, яким ми завдячуємо своєю незалежністю. У вихованні справжніх патріотів велика роль відводиться матері, яка завжди боролася за духовне збереження своїх дітей, щоб вони були свідомими українцями, пам'ятали свою національну спадщину і походження та виростали на користь своєї держави.

 Для прикладу, батьки Бандерів зуміли навчити і виховати своїх дітей, прищепити їм любов до Бога й України. Мати Степана Бандери Мирослава, з дому Глодзинська, була донькою священика. Дитинство Степан провів у домі своїх батьків І дідів, виростаючи в атмосфері українського патріотизму та живих національно-культурних, політичних і суспільних зацікавлень. Із самого дитинства він був свідком відродження Української держави. Його батьки мали велику бібліотеку. Часто в домі бували активні учасники національного і політичного життя Галичини. Дядьки Бандери по матері були відомими в Галичині постатями, Павло Глодзинський  – один із засновників „Маслосоюзу" і „Сільського господаря", а Яро-слав Веселовський  – посол до Віденського парламенту. Брати Степана Бандери теж займалися політичною діяльністю, були активними діячами ОУН і всі загинули за Україну. Сестри поневірялися по засланнях, таборах, але незламно стояли за правду, навіть тоді, коли їм пропонували повернутися в Україну ціною зради свого брата Степана.

 На долю української матері випало чимало болючих випробувань, але вона завжди знаходила силу і мужність їх зносити, бо вірила в опіку Божої Матері і мала надію, що здійсниться бажання багатьох поколінь  – відродиться незалежна Україна. Упродовж віків українська мати попри всі нещастя і страждання зуміла передати своїм дітям любов до всього рідного.