Мета, завдання, зміст

та основні напрями

родинного виховання.

Серед усіх надбань людини найбільшу цінність має добре виховання, одержане в дитинстві та юності від батьків, у родинному колі. Без нього навіть найкращі здібності, найбільші достатки, найвище родове походження нічого не варті. Добре вихована людина у духовно-моральному відношенні завжди стоїть значно вище від будь-якого, навіть найбагатшого, невігласа. У зв'язку з цим постає питання: яка мета, провідні завдання та зміст родинного виховання, хто його проводить і як краще його реалізувати.

– розумове виховання – цілеспрямований вплив батьків на розвиток розумових сил та мислення дітей, на вироблення культури розумової праці. Розумове виховання – процес тривалий та складний. Успіх його забезпечується багатьма чинниками. Провідне місце серед них займає живе спілкування з людьми. Саме такий обмін думками дуже потрібний у спілкуванні з малими дітьми, коли вони формуються у дітей у формі уявлень про навколишнє життя. По-справжньому піклуються про розумове виховання своїх дітей ті батьки, які з ними багато говорять, чітко й у доступній формі відповідають на численні запитання малят, всіляко підтримують їхню природну допитливість, пробуджують увагу. Ніколи не треба забувати й щедро використовувати такі чудові, перевірені багаторічним досвідом поколінь засоби розумового виховання, як пісні, загадки, перекази, казки, легенди, оповідання, байки тощо. Головне призначення розумового виховання родинна педагогіка вбачає в тому, щоб розвивати в дітей цікавість, допитливість розуму й формувати на їх основі пізнавальні інтереси. Розумове виховання в родині передбачає також підготовку дітей до школи, допомогу їм в організації домашньої навчальної діяльності, залучення їх до позашкільної навчальної роботи. Чи не головним в розумовому вихованні є пробудження в дитини інтересу до знань;

– духовно-моральне передбачає формування в дитини високої духовності та чистої моралі і включає в себе формування внутрішнього психічного розвитку дитини – свідомості, почуттів, волі, поведінки. В основі традиційної системи духовно-морального виховання дітей в сім'ї лежить антитеза: добро-зло, правда-брехня, милосердя-жорстокість, честь-ганьба, щедрість-скупість, любов-ненависть, мужність-боягутство, радість-горе тощо. Правильно формують моральну свідомість ті батьки які дбають, щоб їхні діти знали народну етику, тобто узвичаєні серед нашого народу норми поведінки, моральні заповіді, релігійні заповіді, мовленнєвий етикет. Морально-духовне виховання в родині здійснюється через формування загальнолюдських та національних вартостей: виховання в дитини гуманізму, милосердя, доброзичливості, правдивості, чесності, високої культури поведінки; через засвоєння народної моралі, в основі якої лежать народно-педагогічні традиції народно-родинного виховання: вшанування новонародженої дитини, її батьків, бабусів, хрещених батьків, святкування в сім'ї, родинних свят, вшанування пам'яті загиблих чи померлих родичів, відзначення календарних та обрядових свят тощо. Традиційна українська родинна педагогіка об'єднує у системі духовно-морального розвитку особистості також релігійне виховання, побудоване на основі віри в Бога і сповідування християнської моралі;

– трудове виховання передбачає використання в родині трудових традицій українського народу через залучення дітей до посильної праці, визначення обов'язків дитини в сім'ї: самообслуговування, догляд за молодшими дітьми, приготування простих страв, виховання уміння накрити на стіл, допомога батькам до свят, спільна праця дітей і батьків, робота в домі, на городі тощо.

– естетичне виховання передбачає формування в дітей естетичних смаків та почуттів через екскурсію в природу, саджання дерев, догляд за квітами, спільний перегляд телепередач, відвідування родиною музеїв, розвиток дитячої фантазії та творчості, залучення до народно-обрядового мистецтва, художньої самодіяльності, організація і проведення з дітьми всіх традиційних родинних свят;

– моральна підготовка дітей та молоді до подружнього життя в поєднанні із статевим вихованням. Народна мудрість вчить, що моральна підготовка, молоді до родинного життя найкраща така, що протікає в контексті повсякденного життя самої сім’ї ,шляхом безпосереднього прикладу батьків, їх взаємин. Готовити до сімейного життя - значить допомагати підростаючій особистості усвідомити, що люди створені одне для одного. Це має принципове значення, особливо для підліткового десяти-дванадцятирічного віку, коли в хлопців і дівчат починає проявлятися усвідомлений інтерес до протилежної статі. Дошлюбна підготовка в українському родинознавстві зводиться до створення міцної, здорової, щасливої сім'ї, що не знає чвар і розбрату, а тим більше розлучень. На думку академіка Стельмаховича, якщо в домі панує висока моральна атмосфера, то й відпадає потреба в якомусь спеціальному статевому вихованні. Бо непорушною основою нормування правильних стосунків між статями виступає добре поставлене моральне виховання дітей у сім'ї. На його ж думку, не сторонній лікар-сексолог, а рідний батько повинен передати синові, а мати – дочці знання про особливості чоловічого й жіночого організму, їх гармонії в сімейному, саме в сімейному житті. Статева близькість у взаємному коханні і в рамках сім'ї, шлюб чоловіка та жінки в ім'я спільного щастя, радості мати дітей і виховувати їх посилюють прагнення мати сім'ю, відкидають “статеву несумісність”, пронизують подружнє життя духом життєвого оптимізму, утверджують переконаність в тому, що справжню радість і щастя людини, насолоду статевим життям можна знайти лише у сім'ї.

Зміст, завдання та мета родинного виховання реалізуються в органічній єдності під дією відповідних педагогічних факторів. Хто ці фактори? Хто належить до провідних вихователів дитини?

Пріоритет родинного виховання, порівняно з усіма іншими ланками виховання, незаперечний. Суть його полягає в тому, що сім'я першою бере під свою опіку дитину з моменту її народження, в ранньому дитинстві, у час її найбільшої безпомічності, у віці найінтенсивнішого вихованні її характеру, не полишає своєї уваги й тоді, коли вона стане дорослою людиною. Відвідуючи дитячий садок, а потім навчаючись у школі, дитина все одно більшість свого часу проводить в сім'ї, не перестає вона бути її членом і після закінчення школи. Отже, родина належить до перших і найвпливовіших вихователів особистості, особливо якщо сім'я повна, тобто з дітьми, яких, разом живучи, виховують батько і мати.

Одну з головних ролей у становленні дитини як особистості відіграє рідне материнське слово. Дитина почуває себе щасливою, коли росте в колі своїх сестер та батьків, вбирає ласку дідусів і бабусь, доброзичливу увагу родичів, свояків, сусідів. На допомогу батькам у вихованні дітей нерідко приходять в сім'ю няні. А в прикрих випадках, у разі втрати батьків, їх місце займають опікун, вітчим, мачуха, названі батьки. Ефективно виливають на розум, серце, тіло й душу дитини навколишня природа та домашній побут, держава, церква. Кожен з цих вихователів діє по-своєму і заслуговує пильної уваги, але найбільшої уваги заслуговують батьки, адже саме вони становлять основне ядро виховного впливу на дітей у сім'ї. З нього приводу .О.Сухомлинський писав: Виховує, звичайно, сім'я в цілому - її загальний дух, культура людських стосунків. Але хто творить цей дух, цю культуру? Звичайно ж, батьки. Без батьківської мудрості немає виховної сили сім’ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей; сімейні стосунки, побудовані на громадському обов'язку, відповідальності, мудрій любові й вимогливій мудрості батька й матері, самі стають величезною виховною силою. Але ця сила йде від батьків, у них – її коріння і джерело".

Психолого-педагогічні рекомендації батькам

1. Любіть свою дитину такою, якою вона є, не за її досягнення та успіхи.

2. Ніколи не порівнюйте її з іншими дітьми. Не хвилюйтеся, якщо інша дитина може робити те, чого ваша покине вміє. Порівнюйте її з самою собою (такою, якщо вона була вчора і стала сьогодні).

3. Не слід постійно турбуватися про дитину, намагатися повністю оберігати її від можливих небезпек, які часто придумані вами. Сподівайтесь, що вона може самостійно подолати життєві труднощі. Наслідування дорослим – важливий елемент у вихованні. Воно допомагає розвинути працелюбність і самостійність. Якщо ви, стираючи пил, дасте ганчірку синові, він також працюватиме. Якщо миєте підлогу, запропонуйте доньці маленьку щіточку, і вона допоможе вам. Наслідуючи дорослих, діти починають вважати себе повноправними членами сім’ї і стають відповідальнішими.

4. Не сваріть, а тим більше, не ображайте дитину в присутності чужих людей. Поважайте її почуття і думки. На скарги з боку оточуючих відповідайте: «Дякую, ми вдома обов’язково поговоримо на цю тему».

5. Навчіть дитину розповідати про свої проблеми. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, які виникають з однолітками і дорослими. Щиро цікавтесь її думкою, тільки таким чином ви зможете сформувати у неї правильну життєву позицію.

6. Постійно спілкуйтеся з дитиною. Стосунки з дитиною мають будуватися на довірі. Нехай вона розповість вам, як провела день, з ким гралася, що відбувалося в школі і т.д. Слухайте уважно, запитуйте, щоб дитина відчувала, що це вам дійсно цікаво.

7. Допомагайте дитині виконувати те, чого вона не вміє робити сама. Ніколи не уникайте від виконання її прохання, говорячи: «Я теж цього не вмію робити».

8. Ніколи не бийте дитину – це хибний метод виховання. Ним ніби вчите її: «Якщо ти розгніваний – бий, не думаючи». Дорослі застосовують його, коли не можуть або не хочуть знайти мирний шлях уладнати конфлікт. У більшості випадків побиття не дає бажаних результатів, а лише робить дитину агресивною. Засуджуйте не саму дитину, а її вчинок.

9. Не розхвалюйте дитину, але й не забувайте її заохочувати, коли вона цього заслуговує. Головне – оцінити зусилля дитини, а не хваліть її саму, характер. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю, а не відкуповуйтесь такими заохоченнями, як купівля нової іграшки або солодощів. Пам’ятайте, що похвала, як і покарання, має відповідати вчинкові. Реакція дитини на перебільшену похвалу частіше така: «Якщо вони думають, що я такий розумний, хоча і зробив дуже мало, то вони дурні».

10. Навчіть дитину робити аналіз своїх помилок і результат роботи над ними.

11. Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час для харчування, сну і виконання домашніх завдань, прогулянок і відпочинку має відповідати цьому розпорядку.

12. Не намагайтеся все зробити за дитину, дайте їй певну свободу, аби вона могла відкрито діяти. Пам'ятайте, що дитина потребує не стільки самостійності \, як права на неї.

13. Проводьте разом із дитиною вільний час. Заохочуйте дитину до обговорення сімейних проблем, вислуховуйте і обговорюйте її думку.

14. Допомагайте дитині розвинути її здібності.

15. Не будуйте взаємостосунки на заборонах. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, то запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент поважного ставлення до вас тепер і в майбутньому.

16. Будьте терплячими стосовно вашої дитини. Намагайтесь відповідати на всі її запитання і ніколи не кажіть, що вона багато запитує.